(Для качественного просмотра презентации используйте полноэкранный режим)

Історія ліцея

Під час Другої Світової війни 1939 - 1945 р. р., після визволення м. Попасна від німецько-фашистських загарбників, у липні 1944 року на підставі наказу Народного комісара шляхів сполучення № 563 ц, Наказу голови Головного управління трудових резервів при РНК СРСР від 26 червня 1944 року №1148, наказом №283 у 1944 р. голови Ворошиловградського обласного управління трудових резервів при залізничній станції Попасна, на території соцмістечка Вагоноремонтного заводу було створено залізничне училище №1 Головного управління трудових резервів, з безпосереднім підпорядкуванням Ворошиловградскому обласного управління трудових резервів.

Головним завданням училища було:

- виконання плану набору учнів;

- підготовка кваліфікованих робітників для залізничного транспорту.

Залізничне училище №1 було розташоване в правому крилі 5-ти поверхового будинку довоєнного гуртожитку Попаснянського вагоноремонтного заводу по вулиці Леніна, 80.

В училищі було створено сім навчальних кабінетів і класів. Власних майстерень в училищі не було, майстерні розташовувалися в приміщенні цехів вагоноремонтного заводу.

Директором Залізничного училища №1 була призначена Фураева Ганна Федорівна.

Пізніше, наказом голови Обласного управління трудових резервів №178 від 25 травня Фураеву Г. Ф. було звільнено, а директором училища призначили Северинова Олександра Степановича.

У цей же період часу з червня 1944 року в тому 5-ти поверховому будинку по вулиці Леніна, 80, в лівому крилі була розташована школа фабрично-заводського навчання № 59 ( ФЗО № 59 ).

Школа ФЗН № 59 входила також у систему Головного управління трудових резервів при РНК СРСР, з безпосереднім підпорядкуванням Ворошиловградскому обласного управління трудових резервів.

Директором школи ФЗН № 59 було Колесніченко Іван Миколайович .

Школа ФЗН № 59 готувала для народного господарства країни молодих спеціалістів по ремонту залізничного транспорту і електрозварювальників.

З січня 1948 року школа ФЗН № 59 безпосередньо підпорядковувалася Лисичанському міському управлінню трудових резервів.

Наказом № 157 від 30 серпня 1948 року до Залізничного училища №1, на підставі наказу Ворошиловградського обласного управління трудових резервів № 425, школа ФЗН № 59 була ліквідована.

Таким чином, в 5-ти поверховому будинку по вулиці Леніна, 80 (пізніше номер 126 та 140 змінювалися в зв"язку з впорядкуванням вулиць для переписування населення) з липня 1944 року по 1948 рік одночасно розташовувалися два навчальних заклади:

1. Школа фабричної - заводського навчання № 59; 2. Залізничне училище № 1,

які підкорялися Ворошиловградскому обласному управлінню трудових резервів, Головному управлінню трудових резервів при РНК СРСР.

Голова Обласного управління трудових резервів № 138 від 6 квітня 1948 року за наказом із Залізничного училища № 65 від квітня 1948 року, директором Залізничного училища №1 був призначений Нестеров Сергій Михайлович.

Пізніше, наказом № 1028 від 5 листопада 1950 року Залізничного училища на підставі розпорядження голови Лисичанського міського управління № 49 від 11 листопада 1950 року директором Залізничного училища призначений Поцілунків Федір Якович.

Залізничне училище за період своєї діяльності з 1944 до 1955 р. р. підготувало і випустило 1960 молодих фахівців:

1. "Слюсарі з ремонту вантажних вагонів та автогальм" - 703 чол. ;

2. "Слюсарі по ремонту паровозів і автогальм" - 137 чол. ;

3. "Казанярі по ремонту паровозів" - 70 ;

4. "Бригадири за поточним кролі. шляху" - 118 чол. ;

5. "Поїзні вагонні майстри" - 25 осіб ;

6. "Ковалі вільної ковки" - 241 чол. ;

7. "Токарі по металу" - 70 ;

8. "Слюсарі по інструменту" - 96 осіб ;

9. "Слюсарі по ремонту обладнання" - 131 чол. ;

10. "Ливарники, формувальники" - 25 осіб ;

11. "Електрогазозварники" - 20 осіб ;

12. "Столяри червонодеревники" - 209 осіб ;

13. "Електромонтери" - 62 чол. ;

14. "Помічники машиніста тепловоза" - 53 чол. ;

Училище з назвою Залізничне училище № 1 було до листопада 1955 року, після чого перейменовано на Технічне училище №11 ( ТУ № 11 ).

Завданням ТУ № 11 була також підготовка молодих фахівців для залізничного транспорту: шляхових майстрів, помічників машиністів паровозів, оглядачів вагонів та слюсарів з ремонту вантажних вагонів.

Училище входило в систему Головного управління трудових резервів при Раді Міністрів СРСР, з безпосереднім підпорядкуванням до 1958 року Ворошиловградскому обласного управління трудових резервів; з 1958 до 1960 років - Луганському обласному управлінню трудових резервів; з 1960 до 1963 року - Луганському управлінню профтехосвіти.

Директором ТУ № 11 був призначений наказом по училищу № 165 від 5 липня 1955 року Куриленко Михайло Данилович.

Технічним училище було до 1963 року. Після чого було перейменовано на Міське професійно - технічне училище № 85 (МПТУ № 85) Головного управління професійно - технічної освіти при Раді Міністрів УРСР, з безпосереднім підпорядкуванням Луганському обласному управлінню профтехосвити.

У 1968 році Республіканське управління було перейменоване і МПТУ № 85 увійшло в систему Державного комітету Ради Міністрів УРСР по професійно - технічній освіті з безпосереднім підпорядкуванням Луганському обласному управлінню профтехосвити, а з 1970 року - Ворошиловградскому обласному управлінню профтехосвіти.

Після перейменування училища, основним завданням залишалася підготовка молодих фахівців для залізничного транспорту, це видно з наступних даних контингенту учнів за 1964 - 1965 роки: всього 458 чоловік.

До травня 1964 року директором МПТУ №85 був Куриленко М. Д., але з 12 травня 1964 року, згідно наказу по МПТУ №85 №121 від 14 травня 1964 року, директором було призначено Тодорова Євгена Семеновича.

20 років пропрацював на посаді директора Тодоров Євген Семенович.

Самим великим досягненням при його керівництві є Перехідний Червоний прапор системи профтехосвіти СРСР.

Училище три рази перейменовувалось з Залізничного училища №1 в Технічне училище №11, з Технічного училища №11 в Міське професійно-технічне училище №85.

Перейменування відбувалося без передачі цінностей, кадрів і контингенту учнів.

Незважаючи на те, що училище кілька разів переименовувалось, але залишалося базою для підготовки кадрів масових професій залізничного транспорту.

За роки існування (1944 - 1971 р. р.) училище випустило 4860 осіб за такими професіями:

1. "Слюсарі з ремонту вагонів і автогальм" - 771 осіб;

2. "Бригадири з ремонту та поточного утримання залізничної колії" - 542 чол.;

3. "Оглядач вагонів" - 522 чол.;

4. "Дорожні майстри" - 474 особи;

5. "Слюсарі по ремонту паровозів" - 378 осіб;

6. "Слюсарі по ремонту тепловозів і дизель - потягів" - 266 чол.;

7. "Помічники машиністів паровозів, тепловозів та дизель - поїздів" -266 чол.

Плани набору і випуску учнів щорічно виконуються і перевиконуються із загальною тенденцією зростання контингенту.

Контингент учнів зріс з 427 осіб у 1947 - 1948 навчальному році до 669 чоловік у 1970 - 1971 навчальному році або на 56,7%.

Відбулися структурні зміни в спеціальностях, згідно наказу Міністра шляхів сполучень, з 1 вересня 1970 року училище розпочало підготовку машиністів тепловоза з числа демобілізованих з лав Радянської Армії і з середньою освітою.

Також почалася підготовка дорожніх майстрів з числа випускників середньої школи.

З 1 вересня 1971 року за заявкою Попаснянського вагоноремонтного заводу, почалася підготовка дипломованих електрозварників з 2-річним строком навчання.

Збільшилась кількість учнів, які поступили на навчання після 10 класів, відповідно з 101 кабінету, який має все необхідне для навчального процесу, створені свої майстерні, які за останні роки були значно реконструйовані.

В училищі працюють гуртки художньої самодіяльності:

"хор;

"танцювальний;

"драматичний;

"спортивні секції: футбольна, волейбольна, баскетбольна, боротьби, боксу;

"гуртки мотосправи, радіотелеграфії.

В училищі працює великий творчий колектив викладачів та майстрів виробничого навчання.

З 1984 до 1997 рік директором училища був Назаров Валентин Федорович.

За ці роки покращилася матеріальна база, був перебудований перший поверх. За класами були закріплені базові підприємства. Для класу з інформатики були придбані 12 комп"ютерів.
З 1997 по 2001 рік директором училища був Боровий Михайло Якович.

За роки управління Борового М. Я. були відкриті:
1. Спеціальність "Електрогазозварник";
2. Навчання на базі 9 класів, тобто загальноосвітній цикл.

В 2001 році директором училища був призначений Дегтяренко Василь Миколайович. 

Наказом Міністерства освіти і науки за № 853 від 12 грудня 2003 року училище було перейменовано в Попаснянський професійний ліцей залізничного транспорту.
 На даний час у ліцеї відкрито 5 нових кабінетів, придбано 8 комп"ютерів, відкрита ліцензія на три нові професії. Ліцей є єдиним з професійно-технічних навчальних закладів  області, який готує робітників за залізничним професіям. 

У 2008 році директор Дегтяренко В. М. був нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України.

 На даний час контингент здобувачів освіти складає 259 чоловік. 

За час існування ліцею були випущено більш ніж 17 тисяч кваліфікованих робітників.